Зафарбована у біле,
Плаче сіра акварель,
Зафарбована у сіре
Недокреслена форель,
Зафарбована у чорне
На горищі, під вікном,
Обсмальцьована ікона
І банкетка під столом, -
То є твій ганебний почерк,
Леді-госпожа війна.
Замість мене - тихий прочерк,
Недопетрана вина,
Замість слів - слова, і тільки,
Наче з того менше слів,
Що сказати і не ліньки,
Але тим, хто не хотів.
Може, стане і не стане,
Може світ плаский розбить
На п'янкий, багатогранний,
За який не завинить....
Я тебе копаю,
Я тебе туплю,
В дощик накрапаю,
Землю підкормлю.
Всі мої копанці -
Просто тінь тебе,
З вечора та вранці
Навіть не гребе.
Зву тебе "копаний",
Бо без тебе - ні,
А з тобою - коп-коп-коп,
Навіть у лайні.
Сподіваюсь, інша
Теж не сильно вглиб
Закопала милого,
Щоби не відлип.
Вічнеє копання -
То тобі не шуточки,
От, того закопаний
Під горою туточки,
Серденька копащої
Ображать не смій,
Бо закопаність твою
Стибрить хижий змій,
Покладе в копадло,
Накладе маржу,
"Більше не копаю", -
Так тобі скажу,
Викину копату,
Аби змій не взяв,
Тай і піду до хати,
Щоби не копав.
***
"Людина творча", - скаже доктор,
А люди косяться: "Психня!"
***
Та я на вас не обіжаюсь,
Хіба ж я помню, хто з вас хто?
***
По книжкам вроді красномовна,
А в жизні - краще б і не чув
***
І так її крутив, і тако,
Вона така: "Крутий сюжет..."
***
Чим більше пізнаю свою натуру,
Тим менше хочеться її комусь
***
А що ж, - а бачила вас уві сні,
Хоч наяву кляла сусіда
***
Не видко в комендантськую годину,
Кому сокиров дать поміж дупнин
***
Кохання мо' буть і не першим,
Конання тіко єден раз
***
Сліпеньку налякать нетрудно, -
Похожим видь на он того
***
Купила квітку "Женске щастя" -
Вода їй, бачте, не така
***
Спитають: "А кого любили?" -
Та я і досі всіх люблю
