Ти повчав усіх з вершини піраміди,
Загубивши башню там, де Берліоз,
Ти травив нас хробаками Артеміди,
Але так, шоб не вмирали, як Христос,
Ти сприймав, неначе коники, відмови,
Позабувши однозначну сутність "ні", -
Тож, одного дня присядеш коло вови
Або в'їдеш з ним на одному коні
В зал засідань без фліпчартів та без свідків,
Буцефал-бо ваш тримає міцно двох.
Болівар? Ну що ж, ти сам зізнався, звідки
В твої сіті пре черговий куций лох.
Нас не треба вивчати,
Нам у рот зазирати,
За спиною стояти
Та сміятись зі сліз, -
Просто дайте нам жити
Та свій біль доносити,
Тихо кату простити
Та сміятись зі сліз.
Detka, ya ved' geroi
Tvojego romana,
Ty chto, ne znala?
Tak vot on ya,
Tot, o kom ty mechtala,
Tot, kogo ty iskala,
So vsemi uzhimkami
Supermena,
Nu, ili prosto macho,
Byvalyi i derzkiy,
Swingowany, rezkiy,
Brutal'ny i nezhny,
Kak papa uchil,
Kak mama ne znala,
Chtob ty zarydala
I vsyo rasskazala
Pro byvschych myzhchyn,
Ya znaju, kogda
Pomenyat' swoi akcent,
Kogda zamolchat' i zagovorit',
Pogromche muzonchik
V maschine vkluchit',
Kogda vziat' na pont ili dat' pod procent,
Ty tolko menya poprosi, -
No Bozhe tebya upasi
Ostavit' podruzhke detei i so mnoi
Ujechat katatsa po chaszche lesnoj, -
Ty budesh iskat' v temnote jeyo dom,
Odna, bez veschey, v tonkom platye svoyom,
Idya po doroge, vopyt' o bede,
Kak doch jevuseja, nikto i nigde.
Ty tolko menya poprosi:
"Ustala, upala, spasi!",
Ya zdelaju tak, ctob upala ty v propast'
I dazhe cvetov ne nosil
Tebe ni odin dorogoy chelovek, -
Ischezla, propala navek...
Ти пішла на війну
І забула, за кого воюєш,
Ти кричиш, що вони
Мають вирости там, де пішли,
У чужому гнізді,
Доки ти своїм гнівом вируєш
Проти тих, хто за тебе
Упокоїть їх ночі і дні,
Проти тих, хто тобою
Прикривається в теплих квартирах,
Сіль та хліб на прилавки
Подаючи по сходній ціні.
Ти шукаєш їх правди
У чужих незбагненних провинах,
І забула, ким саме
Їх ростили під боком свої,
Ти звітуєшся мамі,
Та не тій, що уперше сповила,
Ти звітуєшся тату,
Та не тому, чиї солов'ї
Від народження твого
Над колискою дзвінко співали,
Ти боїшся не здати
Той екзамен, якого нема,
Ти боїшся не знати
Те, що твої батьки та й не знали,
Але все ж відчували
Те, що знати, напевно, дарма.
Ти боїшся сказати,
Що не хочеш робити, що хочеш,
Уникаєш робити
Те, чого не потрібно тобі.
Та чи зможеш простити
Шлях, який не зумієш відмити?
Ти скажи мені, жінко,
Ким ти зможеш простити собі?
