Все в тумані

Все в тумані,

Я нічого не згадаю,

Біль та кава

Тихо будять

Восени,

Серед сміху й танців

Знову пропадаю,

Бо немиле все стає

Чогось мені.

В тім нема ні щастя, ані остороги,

В тім нема ні одкровення, ні біди, -

І чогось у кроці тихім мліють ноги,

І не хочеться ні хліба, ні води.

Все в тумані,

Просинаюсь та зникаю,

Щоб любити, як іду, і як стою,

Як випростуюсь і як блукаю

І у тім знаходжу сторону свою.

Де ригідна, чітка визначеність -

Пекло, 

Я ізроду не спиню

Своїх думок.

Серце, так, від чужоти,

Мов міх, затерпло,

Але в нім тече, дзюрчить

Живий струмок.

Верболози

Як піду у верболози,

Стану на покосі,

Най дзижчать у вухо бабки

Та бодають кози,

Сраку бджоли не кусають

І не плачуть зорі

Та й корита не ламають

Хвилі в синім морі,

Оселедцю як наїмся,

Шоб ніхто не бачив,

Бо такий же соковитий, -

Засолив, заначив,

От і з'їм, цибульком смачно

Його притрусивши, -

Скільки тої жизні, плачу,

З вечора не ївши...

А чого ж? Бо риба з річки,

Хоч і золотенька,

І хрумтить, мов цюця, з пічки,

А не солоненька.

Шречалка

Наївся меду

Англіканець Вінні-Пух 

І тягне за собою

П'ятачка-юдея;

"Католик Кролик, говорят,

Стал нем и глух,

Пойдем, и масло у него

Сожрем скорее!",

А протестант Віслюк,

Згубивши хвіст,

Щоразу у Сови

Його знаходить -

От чвань невірна,

Най то її біс,

Об'їлась полови

Та й не виходить!

Мов мусульманка,

Ходить у платку,

Мов феміністка,

Все на світі знає,

А часом,

Як буддистка,

На суку

Сидить і спить,

Геть оком не моргає...

Маленький Боже

Маленький Боже,

В Тебе я вірю,

Ти є дитина,

Яку вони

Щоразу важать,

Та зневажають,

Глядять у мозок,

Але душі

В Тобі не бачать,

Запнувши матір,

Як ту колоду,

В благе рядно, -

Ще й нас повчають,

Як треба спати

У Діогена

В пороховій.

вірш відзначений за патріотичну тематику в поезії на XVIII Всеукраїнському літературно-мистецькому святі "Просто на Покрову"

Ніяк

Ніяк не звикну

Чути про війну,

Про яку говорять одні,

А воюють інші.

Навіщо робити 

З людей аутистів,

Які говорять

Тільки про війну

І розбираються в тому,

Що не робить їх щасливими,

Врешті-решт?

Ба, навіть аутист

Щасливий, коли створює щось,

А коли тільки говорять -

Це зветься інакше.

Тиша

Все, як завжди,

Все, як раніше 

Все, як задумано

Зверху.

Не перервуть

Благодатної тиші

Хижі гаргулі та стерхи.

Я не сумую

За тим, хто не в змозі

Ніч розділити на слово

І зорепад,

І кота на підлозі,

Тихі та й людські розмови.

Я не боюся

Сказати, як тупо 

Лють не вмирає у шоці,

Тихо хрещуся,

Бо знов козолупи

Скупчилися на порозі.

Більше не вірю

Роками безмовним,

Вирячкуватим хапугам, -

Лементи звіра

У тій мишоловні,

Знаємій дохлим папугам.

Дощ мій для всіх,

Як і сонце, і небо,

Скільки від них не блокуйся.

Тільки лиш сніг

Зберігаю для себе,

Лепкий, пухнастий -

Шануйся.

Не гніви

Окрадену душу мою

Не гніви,

Вона зненависніє

Тяжко,

Як гречка,

Відділена від полови,

Згоряє в хвилину.

Аж страшно.

Я чую, як хочуть

Мене користать,

І знову,

І знову тікаю, - 

Хай казяться. Є чим живиться,

Де спать,

Я с Богом живу

І вмираю.

Сліпі слова

В зошиті старім

Сліпі слова,

Що ніхто їх

Досі не читає -

Оминає.

Стогне голова

І від болю серце

Завмирає.

Я пишу, бо не писать -

Кінець.

Я поволі без пера

Вмираю,

Мов той птах безкрилий,

Нанівець

Душу зводжу.

Марно розмовляю...

Хтось чужий,

Ідучи сторонов,

Рани обітре

І перев'яже,

Рідний хтось

Зачепить боронов

І в серцях "Чужая!"

Знову скаже.

Зневажати сльози кріпаків

Може лиш кріпак

Несамовито,

Так давить, що душу й поготів

Не залагодиш за день, розбиту 

Звідки страх той,

Паніка і біль,

Що не в силах

Розум подолати?

Я завжди подам

Із хлібом сіль,

Але злих

Не запрошу в палати.

На що я народилась?

На що я народилась,

Чому боліли вуха?

Чому, як розмовляю,

Ніхто мене не слуха?

Я чую все, що кажуть,

І те, що не сказали,

Я бачу всі обличчя,

Що мовчки розмовляли.

Я чуть не можу просто

Ваші голоси,

Покривлені від злоби,

Та зморщені носи

Не можу бачить. Лихо

В очах, мов лють німа -

Порозмовляти стиха

Для вас, що надарма.

На що я народилась,

Куди я вічно їду?

Чому боюсь і слово

Промовити сусіду?

Чому шукаю підлих

І дивлю в їхні очі -

Невже, щоби забили,

Як кицьку, серед ночі?

Я вмію говорити,

Та й слова не скажу я, 

Бо ви такі ж забиті -

То зла і не держу я.

Потім

Я напишу

Багато нових пісень

Про щастя і сум,

Про ніжність і турботу,

Спокійне мовчання

Та лагідну розмову.

Про те, що так і не покохала,

Бо вони ненавидять мене,

Мов якесь прокляття

Чи сиву образу -

Я не знаю.

Їм ліпше

Знатися зі сволотою -

Це збуджує та захоплює,

Немовби у місті гріхів.

Вони потім шкодують,

Але мене вже нема -

Все згоріло вщент,

І те, що мало статись,

І те, що ніколи не станеться.

Я більше не торкнусь

Ані пальцем

Того світу прокажених,

Які впевнені,

Що прокажена - це я.

Мій Бог - їх Бог,

Він почує мої молитви

Та дасть їм усе

З їхніх закромів.

Вони багаті

Одне проти одного

Й такі злидарі,

Йдучи повз нас

В обійми наших ворогів.

Вони приходять,

Мов жебраки,

Шукаючи скоса,

Чим поживитись,

І в'ятрюються

Тобі в душу -

Підіймаючи,

А потім розбиваючи об землю

За свій Вавилон...

Але марно.

Я теж хочу жити,

А не дивитись у ті хижі,

Налиті кров'ю очі,

Які захоплено роблять з тебе ідола,

А потім топчуть ногами,

Мов бокал

З-під свого вина.

Посереду туманного озера -

Мій Бог і я,

Ми сидимо удвох

В незрушному човні

Й дивимось на зорі,

Що мерехтять у воді

Так вогко...

Филология

Сербский язык партсобраний

Гуляет погостами,

Чистый английский, дознаний -

Чужими помостами,

Русский, но все же нерусский -

Сухими шинелями,

Ромский, но все-таки римский -

Святыми борделями,

Необьяснимый китайский -

Занудными ботами,

Мэнский, а может, валлийский -

Большими болотами,

А марсианский

Остался в стихах.

Здесь его не доищетесь.

Это всего лишь доха

Для большого лоха -

Да, свистите,

Обсвищетесь. 

Відкинуті

Відкинуті, 

Знедолені,

Побиті,

Забуті,

Занехаяні,

Незлі,

Чужі,

Сторонні,

Та не ликом шиті,

Засміяні,

Наругані

Бомжі -

Нечисті,

Невпізнавані,

Неситі,

Знов спраглі,

Знов загублені

В світах,

Ми - люди,

Мов малята

Несповиті,

Ми - сила,

Що народжена

В сльозах.

Ми матимемо

Ми матимемо те,

Чого не мали

У жодній з воєн -

Душі та серця,

Списи, що у завзятті 

Поламали,

Шукаючи аж легкого

Кінця.

У цій війні немає переможця,

Бо переможець - кожен,

Хто живий,

Немає злидаря, ані заможця,

Бо кожен вхопить те, 

Що так хотів,

Даремно гіпермаркет штурмувавши

У пошуках того,

Що вже купив.

Ми матимемо те, що маєм досі,

Сьогодні, тут і зараз, ось і там.

Стоїть пора лихая на порозі,

У нас стоять чужії - лихварям

Слова всі ллють, мов золото,

Що тане

І більш не в силах викупити їх.

Той день ось-ось,

За п'ять годин

Настане,

І ми візьмем,

Що треба,

Та не в них.

І що?

І що?

Наїлись?

Насотались істини?

Вам ситими не бути й поготів.

Так просто, так зайнятно,

Так немислимо,

Коли не стане книг

І диких слів.

Все буде правильно,

Аж ген прилизано,

Зачищено до блиску,

Мов казан,

У ньому вавельно,

Під ним нахмизяно,

Ні музики, ні співів -

Рамадан.

Так солодко

Так солодко не знати

І любити

Твої дари, о Боже,

Від людей,

Що є дарами,

Тихі та забиті, 

І ти лежиш,

Мов древній іудей,

У пастці щастя, 

Що тебе не вкрали,

Не продали, не перепродали,

Не врятували а не обікрали,

Роздертий від лоба до постоли.

Ти знаєш, Бог казав - прийде,

І ось Він,

Ти впізнаєш Його за кроком крок,

Начхати, що твої знов скиглять:

"Осінь!"

І знов сплітають траурний вінок.

У купі щастя ти лежиш,

Мов лялька,

З якої хоч потішся, хоч живи,

Відходиш, мов араб, від переляку,

Мов турок, весь пожмаканий, кривий.

Вони схилились над тобов, 

Мов круки,

Вишукуючи правди ув очах -

А ти мовчиш, як Бог Той недолугий,

Що оживляв потайно сизий прах.

Ніколи

"Я тебе ніколи не любила",

"Я тебе ніколи не любив" -

Догоряють точно збиті крила,

Вічності нема і поготів.

Більш не ляже через сад мій стежка,

Та, якою ходять а нейдуть,

Не здригнеться у вікні мережка, -

Звідси всі пішли в далеку путь.

Дім порожній, виють лиш собаки

На задворнім тихім пустирі 

Та зітхають зорі-задираки

І гілки колишуться сирі.

Царство мертвих, в них нема розради,

Лиш уклін чужому воронню -

Пролетить безлистим, сизим садом,

Поклює набряклую стерню.

А за чим шкодую, я не знаю,

В тім  нема ні правди, ні брехні.

Знову хтось на дудочці заграє

В споминах, де ще не кажуть "ні",

В тихім сумі, де ходив дитинством

По горах, далеких а крутих,

Де не пахло по закуттях свинством,

Де сиділи тихо в сих і в тих.

Жадібних очей чиїхось горе

Знов обмаца душу, ледь живу, -

І втечу, як вітер, на простори,

Де зариюсь в пряную траву,

Стану знов малечею живою,

Тим невидним, тихим черв'ячком,

Риба з'їсть його і стане звоєм,

Звій розтягне си і стане склом

У вікні, туманнім та холоднім,

Де проходить варта без очей,

Де учора, як і знов, сьогодні,

Застигають зліпки днів-ночей.

Я ухожу

Я ухожу звідси назавжди,

Ти тільки не плач,

Ти мені не подякуєш знову.

Мовчи. Не тужи.

Догоряє так швидко ватра

В останньому подиху -

Тільки попіл, ледь теплий,

Знов заливпє дощем.

Я ухожу звідси назавжди,

Побачивши те,

В чому винна, і як мене Бог

Виправдовує вщент.

Вже не страшно - 

Страшно прожити отак,

Наче щастя зроду довіку

Тобі й не знать.

Догоряє так швидко ватра -

Мені її не жаль - 

Але гарні слова. Дуже гарні.

Хай слухають всі.