Потім

Я напишу

Багато нових пісень

Про щастя і сум,

Про ніжність і турботу,

Спокійне мовчання

Та лагідну розмову.

Про те, що так і не покохала,

Бо вони ненавидять мене,

Мов якесь прокляття

Чи сиву образу -

Я не знаю.

Їм ліпше

Знатися зі сволотою -

Це збуджує та захоплює,

Немовби у місті гріхів.

Вони потім шкодують,

Але мене вже нема -

Все згоріло вщент,

І те, що мало статись,

І те, що ніколи не станеться.

Я більше не торкнусь

Ані пальцем

Того світу прокажених,

Які впевнені,

Що прокажена - це я.

Мій Бог - їх Бог,

Він почує мої молитви

Та дасть їм усе

З їхніх закромів.

Вони багаті

Одне проти одного

Й такі злидарі,

Йдучи повз нас

В обійми наших ворогів.

Вони приходять,

Мов жебраки,

Шукаючи скоса,

Чим поживитись,

І в'ятрюються

Тобі в душу -

Підіймаючи,

А потім розбиваючи об землю

За свій Вавилон...

Але марно.

Я теж хочу жити,

А не дивитись у ті хижі,

Налиті кров'ю очі,

Які захоплено роблять з тебе ідола,

А потім топчуть ногами,

Мов бокал

З-під свого вина.

Посереду туманного озера -

Мій Бог і я,

Ми сидимо удвох

В незрушному човні

Й дивимось на зорі,

Що мерехтять у воді

Так вогко...