В зошиті старім
Сліпі слова,
Що ніхто їх
Досі не читає -
Оминає.
Стогне голова
І від болю серце
Завмирає.
Я пишу, бо не писать -
Кінець.
Я поволі без пера
Вмираю,
Мов той птах безкрилий,
Нанівець
Душу зводжу.
Марно розмовляю...
Хтось чужий,
Ідучи сторонов,
Рани обітре
І перев'яже,
Рідний хтось
Зачепить боронов
І в серцях "Чужая!"
Знову скаже.
Зневажати сльози кріпаків
Може лиш кріпак
Несамовито,
Так давить, що душу й поготів
Не залагодиш за день, розбиту
Звідки страх той,
Паніка і біль,
Що не в силах
Розум подолати?
Я завжди подам
Із хлібом сіль,
Але злих
Не запрошу в палати.
Немає коментарів:
Дописати коментар