Я ніколи тебе не кохала -
І, відкривши це раптом в собі,
Здивувалась і вільною стала,.
Без бажання іти в боротьбі
Аж туди, де палають паркани,
Аж туди, де горить городня,
Тільки прошу - коли я повстану,
Не згаси мого першого дня,
Не чіпай ані першої ночі,
Ані вечора з любим моїм,
Доки плачу я, доки я хочу
До останку згоріти із ним.
Ледь зваживши у серці кожен крок,
Вже клопочуся про крутії схили,
Кладу я похапцем сухий вінок
Прокладеним шляхам Савур-Могили,
А там ідеться не про те - і знов,
І знов не плачу,
Бо немає пустки,
Так тихо, як завжди, вирує кров -
У брамі, де не треба перепустки.
Тут зібралися поетичні твори, що я їх накропала за самовчителем "Пиши сильно".
Ой ти, азулежу,
Незвичнеє слово
Для вуха слов'янського,
Плитка кольорова! -
Яке скоріше схоже
На музичний термін,
Насправді, португальською:
"Глазурований кахель", -
Зазвичай, азулежу,
Яким португальці
Прикрашали стіни,
Знані мореплавці,
Майстри й винороби.
Обпалену й розписану
Глиняну плитку
Чотирьох колорів, -
Жовтий та блакитний,
Білий і зелений, -
Від камінця полірованого
Та й яким араби
Прикрашали стіни,
Завезли з собою
Ой, до Португалії
Й трішки до Іспанії
Не перші зразки.
Полярне сяйво,
Оптичне явище,
Заряджені частинки,
Розріджені шари,
Стикаються з молекулами газів...
... що швидко змінюється...
...світяться на висоті
60-100 км...
...нічного неба,
що швидко змінюється...
...де вони входять...
...або атомами газів...
і змушують...
спрямовуються до північного
або південного....
протонів
і електронів...
...під дією...
...і завдяки...
...полю Землі...
...магнітному...
...Aurora borealis.
Я покохала іншого
На мить, всього на хвильку,
Але та хвилька іншого
Вже наробила стільки,
Що я не знаю, як тепер
Із того випливати,
Бо я ж і мушу -
Як тепер
У всьому відмовляти
Йому, тобі - бо я, ні-ні,
Нікого не кохаю,
Всерйоз, назавжди? Ой, ні, ні,
Цього не уявляю,
Ми різні, як і ти, і він,
Ви просто епізоди,
І ти, і він - хоч не один
У моря жде погоди.
Ви мені неспівзвучні,
хоч добра душа та ласкава,
але я, мов німа, розуміючи, не відповім -
наче то не мені
забриніла над полем заграва,
наче щось невідкрите
замовкло у серці моїм.
Ви мені неспівзвучні.
Так боляче, жаль і так легко,
наче я це промовила
ще за хвилину до вас,
і глуха, і німа,
бо не чую, як вп'ялося древко
в душу тої,
що досі, тепер вам повинна за сказ -
але я відчуваю,
що є та, хто чує і плаче,
доки ви смієтеся,
в потузі забути мій біль.
Ви така сама зірка з небес,
той, що кряче
у пташиній нужді,
як і ви не для нас.
Просто цвіль
треба вибрати мовчки, до ранку,
щоб хто не завидів,
те, як млосно і вогко в душі,
де збирається бруд.
А у сизім тумані, на ганку
проходять безслідно
в річкові камиші,
та у поле,
на сонячний суд.
Я молю, щоб інакша лягла
поруч вас на постелі
та закрила собою сама
колючки, спориші -
втім, не плачте. І в мене була
на старій акварелі
нежива, наче млосна тюрма,
оболонка душі,
але ж я - не вона.
Ви пробачте,
як я вам пробачу,
що не в змозі почути без слів
мою тяжку вину
та забути все те,
що до смерті в душі моїй плаче
і нести той тягар,
що я з іншим, дасть Біг, потяну... .
Мені наснився сон чудний,
І в ньому старець мандрівний,
Шинкарка з кухнею для всіх,
Та не лунав веселий сміх
У домі тім, де спала я,
Зарившись в ковдру змалання -
Півдня, аж до заходу ген,
Не встаючи, мов кров без вен.
Вони ходили і кляли,
Та розбудити не могли.
Натоплена до пекла піч
І кожна річ навкруг - мов ніч,
Хоча у них за білий день
Рубають вже трьохсотий пень.
З нічних прийшовши пасовищ,
Вляглася, мов на дупі прищ,
Та й сплю, геть зовсім не сплячи,
Допоки палять ті корчі.
А там і їдло, і питво,
Хазяйка гурка поставом
І все гуторить, мов цуркан,
Коли ж постеле той жупан
Під мою душу - а я в сон
І до гостей ні кроку вон,
Аж ось хазяїн, та й на двір,
У синім, моцний, як упир,
І все питає, де мала,
Щоб їсти я йому дала.
Ходив-ходив, та й коні геть.
Здійнявся повний шкереберть,
А й тихий, чи був міцний сон -
Прокинулась, важка, мов слон,
Та й годі спати. Вечорить... .
Вони пішли, мені горить
Прибрати кухню, аж пашить, -
З комори стогін. Старець тий
Лежить, укладений, мов гній,
На купі сіна, шо дитя,
Розхристаний. Я до пуття
Його укрила, та й за стіл,
А там ходив осел і віл,
Патьоки доброго вина,
Була б і я, мов кінь, п'яна.
Помивши кухню, занялась
І до півночі в путь знялась,
Бо знаю точно - як прийдуть,
Очей із мене не зведуть,
А я лиш тертиму чашки
Та мовчки битиму горшки.
Андрія мольфарили,
Миколая квапили,
Як отії яничари,
У полон потрапили,
Все їм свято,
Соцактивність,
День Кривого Дурника,
Лиш не грай си,
Лиш не цибай
Вище даху курника,
Сніг неліплений кучмами
Тане під деревами,
І пухкими кренделями
Знов керують ревами,
А воно як зареве ж бо,
Хоч і ясла повнії -
"Був я, мамко, українець,
Та плюються жовніри
Мені в спину, мені в очі,
Що продавсь за крадене,
І ганяють жебрачата,
Мов чужую гадину..."
