Неспівзвучні

Ви мені неспівзвучні, 

хоч добра душа та ласкава,

але я, мов німа, розуміючи, не відповім -

наче то не мені 

забриніла над полем заграва,

наче щось невідкрите

замовкло у серці моїм.

Ви мені неспівзвучні.

Так боляче, жаль і так легко,

наче я це промовила

ще за хвилину до вас,

і глуха, і німа, 

бо не чую, як вп'ялося древко

в душу тої,

що досі, тепер вам повинна за сказ -

але я відчуваю,

що є та, хто чує і плаче,

доки ви смієтеся,

в потузі забути мій біль.

Ви така сама зірка з небес,

той, що кряче 

у пташиній нужді,

як і ви не для нас.

Просто цвіль

треба вибрати мовчки, до ранку,

щоб хто не завидів,

те, як млосно і вогко в душі,

де збирається бруд.

А у сизім тумані, на ганку

проходять безслідно

в річкові камиші,

та у поле,

на сонячний суд.

Я молю, щоб інакша лягла

поруч вас на постелі

та закрила собою сама

колючки, спориші -

втім, не плачте. І в мене була

на старій акварелі

нежива, наче млосна тюрма,

оболонка душі,

але ж я - не вона.

Ви пробачте,

як я вам пробачу,

що не в змозі почути без слів

мою тяжку вину

та забути все те,

що до смерті в душі моїй плаче

і нести той тягар,

що я з іншим, дасть Біг, потяну... .

Сон чудний

Мені наснився сон чудний,

І в ньому старець мандрівний,

Шинкарка з кухнею для всіх,

Та не лунав веселий сміх

У домі тім, де спала я,

Зарившись в ковдру змалання -

Півдня, аж до заходу ген,

Не встаючи, мов кров без вен.

Вони ходили і кляли,

Та розбудити не могли.

Натоплена до пекла піч

І кожна річ навкруг - мов ніч,

Хоча у них за білий день

Рубають вже трьохсотий пень.

З нічних прийшовши пасовищ,

Вляглася, мов на дупі прищ,

Та й сплю, геть зовсім не сплячи,

Допоки палять ті корчі.

А там і їдло, і питво,

Хазяйка гурка поставом

І все гуторить, мов цуркан,

Коли ж постеле той жупан

Під мою душу - а я в сон

І до гостей ні кроку вон,

Аж ось хазяїн, та й на двір,

У синім, моцний, як упир,

І все питає, де мала,

Щоб їсти я йому дала.

Ходив-ходив, та й коні геть.

Здійнявся повний шкереберть,

А й тихий, чи був міцний сон -

Прокинулась, важка, мов слон,

Та й годі спати. Вечорить... .

Вони пішли, мені горить

Прибрати кухню, аж пашить, - 

З комори стогін. Старець тий

Лежить, укладений, мов гній,

На купі сіна, шо дитя,

Розхристаний. Я до пуття

Його укрила, та й за стіл,

А там ходив осел і віл,

Патьоки доброго вина,

Була б і я, мов кінь, п'яна.

Помивши кухню, занялась

І до півночі в путь знялась,

Бо знаю точно - як прийдуть,

Очей із мене не зведуть,

А я лиш тертиму чашки

Та мовчки битиму горшки.

Курник дурників

Андрія мольфарили,

Миколая квапили,

Як отії яничари, 

У полон потрапили,

Все їм свято,

Соцактивність,

День Кривого Дурника,

Лиш не грай си,

Лиш не цибай

Вище даху курника,

Сніг неліплений кучмами

Тане під деревами,

І пухкими кренделями

Знов керують ревами,

А воно як зареве ж бо,

Хоч і ясла повнії -

"Був я, мамко, українець,

Та плюються жовніри

Мені в спину, мені в очі,

Що продавсь за крадене,

І ганяють жебрачата,

Мов чужую гадину..."

Вільним

Ніхто не знає

Судеб Божих

Про людину,

Тож вільним йди.

Нехай каміння,

Як в Стефана,

Летять з усіх боків, -

Не жди,

Що хтось подякує

Або полюбить,

Люди злі,

Хоч добрі аж напрочуд,

Аж до скону.

Не звірятись їм -

То істина Христова,

Серце бачить Він,

А не вони...

Переживіть

Переживіть без нас

Своє теперішнє -

Ми більше не раби

Чужих бажань,

У нас є право

Ставити на двері ще

Один замок

Для марних сподівань.

Прийміть спокійно

Втрату тих, кого ви тут

Не спромоглись

Пошити в дурні знов.

У вас все є,

І двір свої

Вам заметуть,

А нам залиште

Віру та любов,

Надію на не взяту вами

Таїну,

І Бога, 

Що ви зраджуєте так,

Як жоден бузувір не зрадив,

А вину

Шукайте у собі.

Гуд бай.

Ось так.

Згадати

Згадати щастя

І печальний клекіт

Птахів, що відлітають

У світи -

Буремний час.

Лиш сатанинський регіт

Там, де дощенту

Спалені мости.

Тут божевілля.

Кожен заперечить

Те, що незручно

Та й несила знать.

Неплідне гілля

У доменній печі,

Метал з каміння

Мовчки відливать

І тихо говорить

Про сиву днину,

В якій нема

Ні заздрості, ні зла,

Що ми не оцінили Україну

Такою,

Як вона завжди була.

Змова

Всі жінки давно в таємній змові,

І ніхто не може розгадать,

Що ховається в отім півслові,

В жесті, в поруху очей.

Мов тать, 

Недолугий ходить попід тином

І живе надією дарма, 

Насолоджуючись

Навіть кпином,

Почуттям,

Якого і нема.

Всі жінки давно в таємнім клубі,

Вхід туди доступний

Лиш жінкам, 

Ну, а логіку залиште, любі,

Нелогічним всім чоловікам.