Ніколи

"Я тебе ніколи не любила",

"Я тебе ніколи не любив" -

Догоряють точно збиті крила,

Вічності нема і поготів.

Більш не ляже через сад мій стежка,

Та, якою ходять а нейдуть,

Не здригнеться у вікні мережка, -

Звідси всі пішли в далеку путь.

Дім порожній, виють лиш собаки

На задворнім тихім пустирі 

Та зітхають зорі-задираки

І гілки колишуться сирі.

Царство мертвих, в них нема розради,

Лиш уклін чужому воронню -

Пролетить безлистим, сизим садом,

Поклює набряклую стерню.

А за чим шкодую, я не знаю,

В тім  нема ні правди, ні брехні.

Знову хтось на дудочці заграє

В споминах, де ще не кажуть "ні",

В тихім сумі, де ходив дитинством

По горах, далеких а крутих,

Де не пахло по закуттях свинством,

Де сиділи тихо в сих і в тих.

Жадібних очей чиїхось горе

Знов обмаца душу, ледь живу, -

І втечу, як вітер, на простори,

Де зариюсь в пряную траву,

Стану знов малечею живою,

Тим невидним, тихим черв'ячком,

Риба з'їсть його і стане звоєм,

Звій розтягне си і стане склом

У вікні, туманнім та холоднім,

Де проходить варта без очей,

Де учора, як і знов, сьогодні,

Застигають зліпки днів-ночей.

Я ухожу

Я ухожу звідси назавжди,

Ти тільки не плач,

Ти мені не подякуєш знову.

Мовчи. Не тужи.

Догоряє так швидко ватра

В останньому подиху -

Тільки попіл, ледь теплий,

Знов заливпє дощем.

Я ухожу звідси назавжди,

Побачивши те,

В чому винна, і як мене Бог

Виправдовує вщент.

Вже не страшно - 

Страшно прожити отак,

Наче щастя зроду довіку

Тобі й не знать.

Догоряє так швидко ватра -

Мені її не жаль - 

Але гарні слова. Дуже гарні.

Хай слухають всі.

Я видел Литву

Я видел Литву,

Страну угодливых подлецов,

Молчаливых безумцев

И крикливых умняг,

Так что же вы еще

Хотите от меня,

Неугодного вам?

Хлеба и зрелищ?

Крови и плоти?

Возьмите,

Все есть, 

Вы свободны,

Но я не ваш раб,

Я так счастлив 

В мире людей...

Я не знаю

Я не знаю, за чим сумую,

Але то було щось чуже -

Не моє, бо від нього злую

Долю серце собі тяже.

Вже не знаю, чого я хочу,

Але я відчуваю знов,

Як гуркоче, бурлить, клекоче

У глибинах шалена кров -

Ще не стихне, жадоби злої

Сил не має в собі згасить.

Я й малою була такою,

Я й старою, мов неясить.

Добре так полюбити стиха

Всіх, кого не терплю здавна,

Гірко так не здолати лиха,

Знов заплаче про те струна,

Знов я серце лиш снам довірю,

Не знайшовши в печалі рук

І нічного чужого звіра

Прожену від поснулих вух.

Источник

Источник из скалы журчал,

К нему ходил и стар, и млад,

Кувшины каждый наполнял,

Не каждый весел был и рад,

Один кричал: "Моя вода

Болотом пахнет и горька!".

Другой шептал: "Моя вода

Уж очень приторно-сладка".

А третий дрался за кувшин

С соседом, что черпал ведром,

И обвинял других мужчин

За то, что сами пили ром,

А с ним не поделились. Вот 

Далекий странник к ним идет,

Набрал воды, хлебнул - она

Чиста, прозрачна и нежна.

Набрал в бурдюк, один, другой,

Прославил Бога и домой.

Толпу оставил домышлять,

Кричать, и злиться, и ругать

Его - мол, сговорился с Тем,

Кто воду источает всем.

Tau patinka

Tau patinka gilu,

O man tas rankas,

Kurie nenori

Nei ginčytis, nei manyt,

Sapnuokai,

Aš jam patikiu

Gavosios įžvelges

Už kita karta,

Kada tave

Visai neimsiu

Už jas

Ir prabilau

Ta nakti, kuriame esu ir aš,

Ir mano rankos.

01.08.2022

Не хочу

Я не хочу тебе бачити,

Я не хочу тебе чути,

Бо з тобою вік ішачити,

А в підвалі - дух закутий,

В тім підвалі, де заховане

Моє щастя і сумління,

Ночі й дні мої закохані

Та дерев святих коріння.