Мені наснився сон чудний,
І в ньому старець мандрівний,
Шинкарка з кухнею для всіх,
Та не лунав веселий сміх
У домі тім, де спала я,
Зарившись в ковдру змалання -
Півдня, аж до заходу ген,
Не встаючи, мов кров без вен.
Вони ходили і кляли,
Та розбудити не могли.
Натоплена до пекла піч
І кожна річ навкруг - мов ніч,
Хоча у них за білий день
Рубають вже трьохсотий пень.
З нічних прийшовши пасовищ,
Вляглася, мов на дупі прищ,
Та й сплю, геть зовсім не сплячи,
Допоки палять ті корчі.
А там і їдло, і питво,
Хазяйка гурка поставом
І все гуторить, мов цуркан,
Коли ж постеле той жупан
Під мою душу - а я в сон
І до гостей ні кроку вон,
Аж ось хазяїн, та й на двір,
У синім, моцний, як упир,
І все питає, де мала,
Щоб їсти я йому дала.
Ходив-ходив, та й коні геть.
Здійнявся повний шкереберть,
А й тихий, чи був міцний сон -
Прокинулась, важка, мов слон,
Та й годі спати. Вечорить... .
Вони пішли, мені горить
Прибрати кухню, аж пашить, -
З комори стогін. Старець тий
Лежить, укладений, мов гній,
На купі сіна, шо дитя,
Розхристаний. Я до пуття
Його укрила, та й за стіл,
А там ходив осел і віл,
Патьоки доброго вина,
Була б і я, мов кінь, п'яна.
Помивши кухню, занялась
І до півночі в путь знялась,
Бо знаю точно - як прийдуть,
Очей із мене не зведуть,
А я лиш тертиму чашки
Та мовчки битиму горшки.
