Білий, білий...

 Моя розумна країна

Скотилася до

Лубочних картинок

З вишиванками та співами,

З мотанками та мовою

На майданах ще вільних

Європейських міст,

Не обтяжених ватрами,

Де совок почиває

З новою мітлою,

Де шанують тебе

І твого конокрада,

Де народжена правда

Не одразу вбивається,

А так, щоб зросла

І добила по-батьківськи,

Де відкинуті діти

Сторожко ховаються

За спинами донбаських мамань

І чекають на час,

Коли їхній купитель

Скаже: "Зась!"

І поверне

У смердючий смітник.

Ти, кмітлива країно моя,

Що ненавидиш тих,

Хто говорить російською

Не з твоєї вини -

У дворі так-бо прийнято

Або тупо заведено,

І змінити нічого

Ти не можеш, окрім

Як обрізати Пушкіну

Ще й до рук голови.

Шо ж, рубай і мене,

Недобитку Шевченкову,

Дозасланку Міцкевича,

Тютьку Шолом-Алейхема

Та Чюрльоніса швах. 

Я спеціально для тебе

Вивчу константинопільську,

Щоби було чим із мапою

Незлим тихим волать.

Ти, невтішна зозуле,

Що нас яро підкинула

У світи дожиратися -

Хоч тихенько поклич

Перед смертю чи вранішнім

Забуттям від мари....