Чорнорий

 ***

Наче світ в порожнечі

Закрила імла,

Сонце стало глухим і нікчемним,

І пішла, і пішла

Там, де ще не була,

По дорогам загидженим, темним

Твоя млость. Ну, а ти,

Наче теє лайно,

Вистеляєш стежки під корови,

Посміхаєшся в землю,

Стирчиш, мов рядно,

Дивно звівши кущавії брови,

Недолатане, зимне,

Аж геть крижане

У калюжі, на ніч зльодянілій, -

Там ти спиш і зітхаєш:

Кричіть, мов, кричіть,

Я аж біле, від мороку біле,

Помовчіть, покричіть, ручайком подзюрчіть,

Хоч тим криком залийтеся в дупіль,

Я ж не знаю. Ви тіко мені не мовчіть

І учасно занурюйте в купіль.

Наче світ у безсонні, -

Німім і сумнім,

А тобі так-от млосно і легко,

Ти не спиш там, де спиться без просипу їм,

І душа твоя пітная хека,

І душа твоя знає - вони не мовчать, 

Бо не можуть мовчати, як зорі,

Та рядном у калюжах, бодай, не стирчать,

Нишком крадучи в шлях неозорий.

01.02.2022

Чорнорий

Хто це страждання винесе без крику,

Коли твій голос більше не дзвенить,

Коли всі сенси збиті з пантелику,

А ідентичність більше не болить,

Хто намалює день, в якому пам'ять

Стає об'ємним подивом, і все....

Кому несила свій сезон прогавить,

А в ньому вітер дме, вищить, трясе

І затинає деревом ту річку,

З якої млів, купався й тихо скнів.

Склади для мене пісню невеличку

Із трохи пафосних, але невірних слів,

З якими я приляжу під горою,

Порву свій терен, але він не мій,

У ньому - серця стогін, і марою

Знімається над полем буревій,

А ти - лиш подих. Я тебе не знаю,

Невірний теж, але кривавий сон,

В якому вурдалаків хижа зграя

Несе мене на хрест, і в унісон

Верзе щось запопадливе і душне,

І матір бідна під хрестом вищить,

А ти стоїш, несило, небайдуже, 

І можеш вдарить.... Але не пишіть

Про те, в чім вашій волі не забракло,

Скоритись вурдалаку, і на хрест

Піти розбійником, невурдалаком,

Піти застиглим, щоби він не скрес -

А ти його питай, про що не хочеш,

Він говорити може ще п'ять хвиль,

Як ти з ним пекло вірно перескочиш,

Не загрібаючи горщами тихий біль,

Як ти не станеш жити без обману,

В якому обікрав себе і тих,

З дешевого, нікчемного роману,

В якому тюрми чавлять на хрести,

В якому все паскудно-прозаїчно,

Так, що читать не станеш зо стиду, -

Нестерпно, незаїдно, переклично

Промовиш стиха ти свою біду,

А в ній - лиш Ти. І дивиться спросоння

Закреслена багнюкою земля,

А квітка тягне листя з підвіконня

В безвинні, незастиглі тополя....

03.10.2022

***

Бути в курсі - не моя задача,

Тільки б не спаскудитись навік,

Може, я тому тихенько плачу,

Що я жінка, а не чоловік?

Може, ось за теє пастор смерті

Ледь не вбив мене із дітьми втрьох,

Проти ночі не лишилось чверті,

Як джерельник пам'яті усох.

Бути в курсі - не моя провина,

Бо я знаю, що не знати - жах,

Ти промов до мене, Україно,

Зі сльозами десь не на очах.

Розклади все іншісно-незвично,

Мов за схемою, яка бринить

Крізь безособово-неоклично,

Крізь незловлену, примхливу мить, -

Я почую те, що ту несила,

Тут і зараз розказать усім,

Як жорстока віхола носила

Тих, хто дозволу і не просив,

Тих, хто бгав по темнику протести

І жбурляв в орлинеє лице,

Щоб почути: "Так, то лише тести"

І сказати: "Я хотів не це,

Я хотів, щоб вас, як попередніх,

В моїй схемі зовсім не було,

Ані крайніх, ані посередніх,

Ані верхніх, наче НЛО,

Ані нижніх, щоб не стати вами,

Що кермують грилем в голові,

Ані правих, ані лівих - з нами,

Але ми, як ті усі, в крові,

Бо і ви ще тут - отож, я мушу

Більш не стати вашим черевком,

Не запродати безсмертну душу,

Мов уламки, на людинолом,

Не вагати стиснено-гортанно

Правду, що так схожа на брехню -

Владолюбство ваше нездоланне

Тільки вами, хоч і вас люблю,

І у вас часами тихо бачу

Душу, що навпомацки кричить

І напрочуд людяно тут плаче,

Мов дитя несите, верещить,

Може, й ви побачите людину

У мені, слабому та слабій,

І у ту нестерпную годину

Раптом спинить з неба буревій

Слово Того, Ким завжди клянетесь,

Щоб купити, користать і злить -

Може, тої миті розвернетесь,

Щоб відчути неосяжну мить.

12.10.2022р.