Як піду у верболози,
Стану на покосі,
Най дзижчать у вухо бабки
Та бодають кози,
Сраку бджоли не кусають
І не плачуть зорі
Та й корита не ламають
Хвилі в синім морі,
Оселедцю як наїмся,
Шоб ніхто не бачив,
Бо такий же соковитий, -
Засолив, заначив,
От і з'їм, цибульком смачно
Його притрусивши, -
Скільки тої жизні, плачу,
З вечора не ївши...
А чого ж? Бо риба з річки,
Хоч і золотенька,
І хрумтить, мов цюця, з пічки,
А не солоненька.
Наївся меду
Англіканець Вінні-Пух
І тягне за собою
П'ятачка-юдея;
"Католик Кролик, говорят,
Стал нем и глух,
Пойдем, и масло у него
Сожрем скорее!",
А протестант Віслюк,
Згубивши хвіст,
Щоразу у Сови
Його знаходить -
От чвань невірна,
Най то її біс,
Об'їлась полови
Та й не виходить!
Мов мусульманка,
Ходить у платку,
Мов феміністка,
Все на світі знає,
А часом,
Як буддистка,
На суку
Сидить і спить,
Геть оком не моргає...
Маленький Боже,
В Тебе я вірю,
Ти є дитина,
Яку вони
Щоразу важать,
Та зневажають,
Глядять у мозок,
Але душі
В Тобі не бачать,
Запнувши матір,
Як ту колоду,
В благе рядно, -
Ще й нас повчають,
Як треба спати
У Діогена
В пороховій.
вірш відзначений за патріотичну тематику в поезії на XVIII Всеукраїнському літературно-мистецькому святі "Просто на Покрову"
Ніяк не звикну
Чути про війну,
Про яку говорять одні,
А воюють інші.
Навіщо робити
З людей аутистів,
Які говорять
Тільки про війну
І розбираються в тому,
Що не робить їх щасливими,
Врешті-решт?
Ба, навіть аутист
Щасливий, коли створює щось,
А коли тільки говорять -
Це зветься інакше.
Все, як завжди,
Все, як раніше
Все, як задумано
Зверху.
Не перервуть
Благодатної тиші
Хижі гаргулі та стерхи.
Я не сумую
За тим, хто не в змозі
Ніч розділити на слово
І зорепад,
І кота на підлозі,
Тихі та й людські розмови.
Я не боюся
Сказати, як тупо
Лють не вмирає у шоці,
Тихо хрещуся,
Бо знов козолупи
Скупчилися на порозі.
Більше не вірю
Роками безмовним,
Вирячкуватим хапугам, -
Лементи звіра
У тій мишоловні,
Знаємій дохлим папугам.
Дощ мій для всіх,
Як і сонце, і небо,
Скільки від них не блокуйся.
Тільки лиш сніг
Зберігаю для себе,
Лепкий, пухнастий -
Шануйся.
Окрадену душу мою
Не гніви,
Вона зненависніє
Тяжко,
Як гречка,
Відділена від полови,
Згоряє в хвилину.
Аж страшно.
Я чую, як хочуть
Мене користать,
І знову,
І знову тікаю, -
Хай казяться. Є чим живиться,
Де спать,
Я с Богом живу
І вмираю.
В зошиті старім
Сліпі слова,
Що ніхто їх
Досі не читає -
Оминає.
Стогне голова
І від болю серце
Завмирає.
Я пишу, бо не писать -
Кінець.
Я поволі без пера
Вмираю,
Мов той птах безкрилий,
Нанівець
Душу зводжу.
Марно розмовляю...
Хтось чужий,
Ідучи сторонов,
Рани обітре
І перев'яже,
Рідний хтось
Зачепить боронов
І в серцях "Чужая!"
Знову скаже.
Зневажати сльози кріпаків
Може лиш кріпак
Несамовито,
Так давить, що душу й поготів
Не залагодиш за день, розбиту
Звідки страх той,
Паніка і біль,
Що не в силах
Розум подолати?
Я завжди подам
Із хлібом сіль,
Але злих
Не запрошу в палати.
