Ніяк не звикну
Чути про війну,
Про яку говорять одні,
А воюють інші.
Навіщо робити
З людей аутистів,
Які говорять
Тільки про війну
І розбираються в тому,
Що не робить їх щасливими,
Врешті-решт?
Ба, навіть аутист
Щасливий, коли створює щось,
А коли тільки говорять -
Це зветься інакше.
Все, як завжди,
Все, як раніше
Все, як задумано
Зверху.
Не перервуть
Благодатної тиші
Хижі гаргулі та стерхи.
Я не сумую
За тим, хто не в змозі
Ніч розділити на слово
І зорепад,
І кота на підлозі,
Тихі та й людські розмови.
Я не боюся
Сказати, як тупо
Лють не вмирає у шоці,
Тихо хрещуся,
Бо знов козолупи
Скупчилися на порозі.
Більше не вірю
Роками безмовним,
Вирячкуватим хапугам, -
Лементи звіра
У тій мишоловні,
Знаємій дохлим папугам.
Дощ мій для всіх,
Як і сонце, і небо,
Скільки від них не блокуйся.
Тільки лиш сніг
Зберігаю для себе,
Лепкий, пухнастий -
Шануйся.
Окрадену душу мою
Не гніви,
Вона зненависніє
Тяжко,
Як гречка,
Відділена від полови,
Згоряє в хвилину.
Аж страшно.
Я чую, як хочуть
Мене користать,
І знову,
І знову тікаю, -
Хай казяться. Є чим живиться,
Де спать,
Я с Богом живу
І вмираю.
В зошиті старім
Сліпі слова,
Що ніхто їх
Досі не читає -
Оминає.
Стогне голова
І від болю серце
Завмирає.
Я пишу, бо не писать -
Кінець.
Я поволі без пера
Вмираю,
Мов той птах безкрилий,
Нанівець
Душу зводжу.
Марно розмовляю...
Хтось чужий,
Ідучи сторонов,
Рани обітре
І перев'яже,
Рідний хтось
Зачепить боронов
І в серцях "Чужая!"
Знову скаже.
Зневажати сльози кріпаків
Може лиш кріпак
Несамовито,
Так давить, що душу й поготів
Не залагодиш за день, розбиту
Звідки страх той,
Паніка і біль,
Що не в силах
Розум подолати?
Я завжди подам
Із хлібом сіль,
Але злих
Не запрошу в палати.
На що я народилась,
Чому боліли вуха?
Чому, як розмовляю,
Ніхто мене не слуха?
Я чую все, що кажуть,
І те, що не сказали,
Я бачу всі обличчя,
Що мовчки розмовляли.
Я чуть не можу просто
Ваші голоси,
Покривлені від злоби,
Та зморщені носи
Не можу бачить. Лихо
В очах, мов лють німа -
Порозмовляти стиха
Для вас, що надарма.
На що я народилась,
Куди я вічно їду?
Чому боюсь і слово
Промовити сусіду?
Чому шукаю підлих
І дивлю в їхні очі -
Невже, щоби забили,
Як кицьку, серед ночі?
Я вмію говорити,
Та й слова не скажу я,
Бо ви такі ж забиті -
То зла і не держу я.
Я напишу
Багато нових пісень
Про щастя і сум,
Про ніжність і турботу,
Спокійне мовчання
Та лагідну розмову.
Про те, що так і не покохала,
Бо вони ненавидять мене,
Мов якесь прокляття
Чи сиву образу -
Я не знаю.
Їм ліпше
Знатися зі сволотою -
Це збуджує та захоплює,
Немовби у місті гріхів.
Вони потім шкодують,
Але мене вже нема -
Все згоріло вщент,
І те, що мало статись,
І те, що ніколи не станеться.
Я більше не торкнусь
Ані пальцем
Того світу прокажених,
Які впевнені,
Що прокажена - це я.
Мій Бог - їх Бог,
Він почує мої молитви
Та дасть їм усе
З їхніх закромів.
Вони багаті
Одне проти одного
Й такі злидарі,
Йдучи повз нас
В обійми наших ворогів.
Вони приходять,
Мов жебраки,
Шукаючи скоса,
Чим поживитись,
І в'ятрюються
Тобі в душу -
Підіймаючи,
А потім розбиваючи об землю
За свій Вавилон...
Але марно.
Я теж хочу жити,
А не дивитись у ті хижі,
Налиті кров'ю очі,
Які захоплено роблять з тебе ідола,
А потім топчуть ногами,
Мов бокал
З-під свого вина.
Посереду туманного озера -
Мій Бог і я,
Ми сидимо удвох
В незрушному човні
Й дивимось на зорі,
Що мерехтять у воді
Так вогко...
Сербский язык партсобраний
Гуляет погостами,
Чистый английский, дознаний -
Чужими помостами,
Русский, но все же нерусский -
Сухими шинелями,
Ромский, но все-таки римский -
Святыми борделями,
Необьяснимый китайский -
Занудными ботами,
Мэнский, а может, валлийский -
Большими болотами,
А марсианский
Остался в стихах.
Здесь его не доищетесь.
Это всего лишь доха
Для большого лоха -
Да, свистите,
Обсвищетесь.
