Мара

То лиш навіяна мара,

Що я тебе колись кохала,

Всього лиш пристрастями гра,

Яка почути заважала

Те, що потрібне серцю так,

Мов ось воно уже вмирає,

Неначе вільний одинак,

Що знов не знає, чи кохає,

Чи щось найшло - і треба час,

Щоб те від Бога розпізнати.

Яка мара! Це не про нас,

І треба волею стояти

Супроти пристрасті, що так

Оманлива і так жорстока,

Що точить її той хробак,

Якому пристрасті - дорога

У мій душевний тихий сад,

Де мир, натхнення і розп'яття.

Любов - не склад, вона поклад,

А пристрасть - вічнеє прокляття.