Ти напоїв мене водою

Ти напоїв мене водою,

Поранену, німу, аж чорну,

Ти закривав мене собою

Від горя, лиха і прокльону,

Завіщо ж ти мене аж тричі

Підстрелив, наче птаха, в серце -

За те, що зростом невеличка,

Чи гучно серце теє б'ється?

Спокуса знань тебе накрила,

Чи, може, хтось іще й наврочив,

Що я не Богом полюбила,

Що я тебе зманити хочу.

Ти братом був мені і другом,

А що тепер? Мисливська слава.

Не там ти, брате, тяжиш плугом,

Не ті тобі про правду хрячуть,

Та Бог усе іще з тобою,

Так жаль тебе, аж тихо плачу,

Та я десь поруч лиш журбою,

Десь з іншими собі сміюся,

На тебе гірко і дивитись,

Води деінде я нап'юся,

Бо твій колодязь - мов неситий.

Він душу хутко випиває

І хоче ще і ще, заблуда,

Мов я вовчиця, що вбиває

Одним ударом лап у груди.

Те римське молоко - отрута,

Тікай, стрибай хоч через прірву,

Хоч тяжкая ота спокута,

Господь із пекла душу вирве.