Супермаркет любові

 Супермаркет любові,

А в ньому - неписане щастя,

Що його не придбати 

зі знижкою не для своїх,

Що його не наклеїти 

картою чорної масті,

Наче козир, 

на білеє тло мугирів неживих.

Супермаркет любові,

Я тихо тебе оминаю,

Наче все ще боюся 

торкнутися серцем сердець,

Бо ж воно так болить, 

так пронизливо-мовчки ридає,

Доки треба ще жити,

Допоки ногами ходить,

Може, повзати, 

Може, конати, шукаючи пандус,

Заблукати нестримно

У смішних дитячих книжках,

Може, плавати,

Може, знесилля хапатись за вантуз,

Доки є ще вода, 

І допоки є світло і мить,

Що приходить лиш доторком Божим

До самого-самого серця,

Що сміється і тепло,

Так ніжно торкається тих,

Хто так само у темряві дня 

з ніччю світлою б`ється

І отих, що чекають у пеклі,

Отих несвоїх.

Використані люди

Люди-речі,

Люди-помийне відро,

Люди, що звикли

Бути потрібними 

Саме так,

Якими їх бачать 

Зі сторони,

Вільної від запаморочень

Людини-рушника,

Людини-бронежилетки,

Людини, 

Що дає навіть те,

Чого бажати зась,

Тому, що інше не потрібне,

Або його просто 

Немає в наявності,

Ще не завезли,

Але, коли буде,

Ми вам обов'язково 

Зателефонуєм.

вірш відзначений за патріотичну тематику в поезії на XVIII Всеукраїнському літературно-мистецькому святі "Просто на Покрову"

Незабутнє

***

Бува, пізнаєш душу,

І не хочеться

Глядіти в свою,

А потрібно. Треба,

Бо це єдине, що лишилось в тебе

Із мотлоху, побитого чудовиськом,

Що розбудило монстрів,

Яких ти і не думаєш

Побачити на дні

Порожніх зал

Без сліду тих,

Хто вчора там кружляв

богоподібно. 

***

Не перетинай чужої грані,

Не буди сторожу на зорі,

Твої рани - тільки твої рани,

Ти їх наодинці розори

Та із тими, хто чомусь немилий

Через тих, хто грань твою прорвав,

А не через тебе?

Боже сили,

Дай пізнати те, що не зламав,

Боже слабих і тяжких на здачу,

Віднайди в мені отой поток,

Що один перейде на додачу,

Але інший свій візьме вінок....

Я знаю

Я знаю,

Що ви про мене думаєте,

Й то все правда ваша,

Але святенництво

Та святотатство,

Як і моя дрібна, нікчемна душка,

Закреслять вмить усе,

Що ви намріяли собі

Усупереч огиді

Та прагненню тікати геть.

Слова тут ні до чого,

Як і фрази,

Як і пояснення не ваших почуттів,

Як те, чому я так говорю,

Або мовчу чи думаю на раз,

Чи через раз, - абисьте не за вами

Позбавитись усього, що моє,

Святе, дорогоцінне,

Ще і справжнє,

І те, що є отут, де б не була,

І біль ділить мій, а не тільки радість,

Не прикриваючись потоком 

Cлів чужих і образів,

Не користуючись душею, мовби річчю,

За необхідністю високою,

Як приводом 

Сховати ниций зиск -

тому.

Ні за що

 А ти просто не будуй собі ілюзій,

Знай про те, що точно знали і діди,

Що почім, коли котюзі по заслузі

Та коли посядеш трон без бороди.

Просто знай, за що тебе терпіть не стануть,

Скільки б доброго докупи не зробив,

І чого в саду нарциси не пов'януть -

Просто всохнуть, скільки б ревно не садив.

Не зібгати тої пам'яті, не стерти,

Ще й коли по ранах креслиш, мов живцем,

Подивившись у вікно сліпої смерті,

Не надумаєш за тих, кого лицем

Гречно міряв і вдивлявся в кожну риску,

Аби здати господареві на стіл,

Бо хоч тонну забуття клади у миску, -

Все одно реве мій круторогий віл.

Зафарбоване

Зафарбована у біле,

Плаче сіра акварель,

Зафарбована у сіре

Недокреслена форель,

Зафарбована у чорне

На горищі, під вікном,

Обсмальцьована ікона

І банкетка під столом, -

То є твій ганебний почерк,

Леді-госпожа війна.

Замість мене - тихий прочерк,

Недопетрана вина,

Замість слів - слова, і тільки,

Наче з того менше слів,

Що сказати і не ліньки,

Але тим, хто не хотів.

Може, стане і не стане,

Може світ плаский розбить

На п'янкий, багатогранний,

За який не завинить....

Нещасливе копання

Я тебе копаю,

Я тебе туплю,

В дощик накрапаю,

Землю підкормлю.

Всі мої копанці -

Просто тінь тебе,

З вечора та вранці

Навіть не гребе.

Зву тебе "копаний",

Бо без тебе - ні,

А з тобою - коп-коп-коп,

Навіть у лайні.

Сподіваюсь, інша

Теж не сильно вглиб

Закопала милого,

Щоби не відлип.

Вічнеє копання -

То тобі не шуточки,

От, того закопаний

Під горою туточки,

Серденька копащої

Ображать не смій,

Бо закопаність твою

Стибрить хижий змій,

Покладе в копадло,

Накладе маржу,

"Більше не копаю", - 

Так тобі скажу,

Викину копату,

Аби змій не взяв,

Тай і піду до хати,

Щоби не копав.