Мара

То лиш навіяна мара,

Що я тебе колись кохала,

Всього лиш пристрастями гра,

Яка почути заважала

Те, що потрібне серцю так,

Мов ось воно уже вмирає,

Неначе вільний одинак,

Що знов не знає, чи кохає,

Чи щось найшло - і треба час,

Щоб те від Бога розпізнати.

Яка мара! Це не про нас,

І треба волею стояти

Супроти пристрасті, що так

Оманлива і так жорстока,

Що точить її той хробак,

Якому пристрасті - дорога

У мій душевний тихий сад,

Де мир, натхнення і розп'яття.

Любов - не склад, вона поклад,

А пристрасть - вічнеє прокляття.

Я не твоя

Мені приємно чути тамадою

Тебе на моїм золотім весіллі,

Або під час побачення журбою,

У каві з цукром та й від Бога сіллю,

Мені так радісно, коли звільняюсь

Від пут огидних сильними словами,

Коли в кохані очі знов вдивляюсь,

І ти радієш, мовби брат по мамі,

Але - твоя Галактика далека,

Між нами світові буремні роки.

Не твій мене чекатиме лелека

Отам, де підкосились мої ноги,

Моє життя заховане від тебе

Для іншого, що я чекаю довго

І дочекаюсь - бо живу для себе,

І не пізнається в тобі

Моя дорога. 

І не пізнається в тобі

Моя дорога. 

Змирися

Змирися, що ця жінка не твоя,

Ти милий, ти чудовий не для неї,

В тобі є те, у чім вона - "не-я",

І зовсім не тому, що ти без неї

Не можеш ні хвилиночки прожить,

Тобі від неї треба дещо інше -

І це тобі віддасть навік твоя,

Ти просто потерпи заради неї. 

Як сумно

Як сумно за теплом

Єдиної душі, 

Що жде тебе не там,

Де хтось його придумав,

Що пише, як і ти,

В душі своїй вірші, 

Що любить всю тебе, -

Не констатує з сумом,

Яка ти нонперфе,

Яка чужа й далека,

Бо створений для вас

У небесах лелека.

Душі його тепло

Візьме тебе без бою,

Інакше не могло

Буть створеним з тобою.

Від добра не шукають добра

Від добра не шукають добра,

Божа сила була - і немає,

Лиш жорстока, холодна пора

Все нестерпне з душі вимітає,

Не жаліє нікого, ніщо,

Те, що скніти страхом спонукає,

Те, що інших вбива нізащо,

І шукає, прискіпно шукає

Від добра ще добра, ще добра - 

І старіє, і тяжко вмирає,

Мов нестерпного болю сестра,

Що зцілити себе не зціляє.

Люменократія

Люменократія існує.

Це ескапізм, намножений на самість,

Гладенькії промови з незамовленим пфе-пфе,

Какая гадость эта ваша заливная рыба,

Рівнесенькії плани, як іздохнуть

Від нудоти даремного життя, 

В якому

Все так гуманно, хоч вищи - 

А щастя

Десь в лісі заблукало, ген....

І шпальт лінованих новин

Не вистачить, аби свою провину

На шальки терезів сусіда кинуть,

Щоб вище падати було,

Так правильно,

Так точно

Й досконало,

Немов брильянт

В короні самозванця.

Фантом

На фабриках троллів кліпають фантомів,

Аби обдурити наївних дівчат,

Воно і "люблю", і "я твой", і по домі,

І пише не тими літерками в чат,

І лізе у комп, - тіпа дужий хазяїн,

Що може таємні ля-ля розсилать,

І півсоціалки засере бляблями,

І буде усюди, як леп, доїдать,

І всі директиви ретельно підкреслить,

Аби лиш увагу на себе звернуть,

Усюди, мов сміття, нуднюче, мов нежить,

Аби ж йому сміттям так гнило не тхнуть, -

Але що не може, то зроду не зможе -

Хоча б одне слово реалом зробить.

Воно по натурі на теє негоже,

Воно може тільки про себе намнить

Свинячих фантазій, що сиплються прахом,

Як тільки торкнеться їх справжнє життя,

Життя без ілюзій та вічного краху,

Не його, не їхнє життя без сміття.