Кондор

 "У мене є високий дуб

Для українок впертих,

Вони зачепляться за зуб

І так висять до смерті" - 

"У мене є широкий лан

Для тих, кому несила,

Є море, озеро, лиман

І є Савур-Могила" -

"У мене буда є тобі,

Ти, палестинська сучко" -

"У мене грають на трубі,

Як очі п'яні в кучках" - 

"У мене є гіркий лимон,

Як дуже з мене смішно" -

"У мене є і твій тромбон,

Хоч не святий, а грішний,

І ляляля, і фафафа,

І голова, і "Єффафа",

І давняя билина,

В якій тебе або нема,

Або ти кат затятий" -

"Мовчи!" - "Мовчу".

І знов дарма

Він казиться, проклятий.

"Який прекрасний той Нью-Йорк,

Яка Москва і Лондон,

Чому ж кабан, чому ж я орк,

Багнючий сивий кондор?"

вірш відзначений за патріотичну тематику в поезії на XVIII Всеукраїнському літературно-мистецькому святі "Просто на Покрову"

"Хочу жінку-українку"

 "Хочу жінку-українку,

Щоб борщі варила,

Щоби співом солов'їним

Ніжно говорила,

Хрещену, прудку, цицькату,

Можна і худеньку,

Норовливу, негорлату,

Ще і гарну неньку,

Ще й розумну, та не дуже,

Рано щоб вставала,

Щоби наші фармезани

Вправно готувала,

Щоби родичів любила

Всіх, але потрошку", -

"Що ж, прекрасний ти бурмило,

На тобі матрьошку".

Ти не кохаєш

 Ти не кохаєш. У твоєму серці

Все, що завгодно - та мене нема,

Мов порожнеча у солодкім перці,

Насінню перестиглому тюрма.

Ти не кохаєш. В інших ти знаходиш,

Те, що в мені й у них, але в мені

Тебе нема. Ти просто не заходиш,

Бо там та правда, - ти їй скажеш "ні",

Її боїшся, бо вона буденна,

Проста, як просте людськеє життя, -

Що день буває прожитим даремно,

Коли нема надії до пуття,

Бо образ мій тобі малює пристрасть,

Поезія високих почуттів,

А проза сіра є, не промениста,

В якій роки, і біль, і вечір злив,

І ніч без сну, і небажання жити,

Невміння дати те, чого тобі

Бракує, бо всередині розбитий

Мій шлях, - аби хто більше не розбив.

Та яблуня цвіте, але не зродить

Того, чим ситий будеш ти один.

Нехай же інша по мені приходить

І дасть смачної їжі та води,

Десятко діток, дім, як повну чашу,

Наснагу негасиму день у день,

Ти захопивсь - але я, ні, не ваша,

Всього лиш мимостріляний олень.

Чорнорий

 ***

Наче світ в порожнечі

Закрила імла,

Сонце стало глухим і нікчемним,

І пішла, і пішла

Там, де ще не була,

По дорогам загидженим, темним

Твоя млость. Ну, а ти,

Наче теє лайно,

Вистеляєш стежки під корови,

Посміхаєшся в землю,

Стирчиш, мов рядно,

Дивно звівши кущавії брови,

Недолатане, зимне,

Аж геть крижане

У калюжі, на ніч зльодянілій, -

Там ти спиш і зітхаєш:

Кричіть, мов, кричіть,

Я аж біле, від мороку біле,

Помовчіть, покричіть, ручайком подзюрчіть,

Хоч тим криком залийтеся в дупіль,

Я ж не знаю. Ви тіко мені не мовчіть

І учасно занурюйте в купіль.

Наче світ у безсонні, -

Німім і сумнім,

А тобі так-от млосно і легко,

Ти не спиш там, де спиться без просипу їм,

І душа твоя пітная хека,

І душа твоя знає - вони не мовчать, 

Бо не можуть мовчати, як зорі,

Та рядном у калюжах, бодай, не стирчать,

Нишком крадучи в шлях неозорий.

01.02.2022

Чорнорий

Хто це страждання винесе без крику,

Коли твій голос більше не дзвенить,

Коли всі сенси збиті з пантелику,

А ідентичність більше не болить,

Хто намалює день, в якому пам'ять

Стає об'ємним подивом, і все....

Кому несила свій сезон прогавить,

А в ньому вітер дме, вищить, трясе

І затинає деревом ту річку,

З якої млів, купався й тихо скнів.

Склади для мене пісню невеличку

Із трохи пафосних, але невірних слів,

З якими я приляжу під горою,

Порву свій терен, але він не мій,

У ньому - серця стогін, і марою

Знімається над полем буревій,

А ти - лиш подих. Я тебе не знаю,

Невірний теж, але кривавий сон,

В якому вурдалаків хижа зграя

Несе мене на хрест, і в унісон

Верзе щось запопадливе і душне,

І матір бідна під хрестом вищить,

А ти стоїш, несило, небайдуже, 

І можеш вдарить.... Але не пишіть

Про те, в чім вашій волі не забракло,

Скоритись вурдалаку, і на хрест

Піти розбійником, невурдалаком,

Піти застиглим, щоби він не скрес -

А ти його питай, про що не хочеш,

Він говорити може ще п'ять хвиль,

Як ти з ним пекло вірно перескочиш,

Не загрібаючи горщами тихий біль,

Як ти не станеш жити без обману,

В якому обікрав себе і тих,

З дешевого, нікчемного роману,

В якому тюрми чавлять на хрести,

В якому все паскудно-прозаїчно,

Так, що читать не станеш зо стиду, -

Нестерпно, незаїдно, переклично

Промовиш стиха ти свою біду,

А в ній - лиш Ти. І дивиться спросоння

Закреслена багнюкою земля,

А квітка тягне листя з підвіконня

В безвинні, незастиглі тополя....

03.10.2022

***

Бути в курсі - не моя задача,

Тільки б не спаскудитись навік,

Може, я тому тихенько плачу,

Що я жінка, а не чоловік?

Може, ось за теє пастор смерті

Ледь не вбив мене із дітьми втрьох,

Проти ночі не лишилось чверті,

Як джерельник пам'яті усох.

Бути в курсі - не моя провина,

Бо я знаю, що не знати - жах,

Ти промов до мене, Україно,

Зі сльозами десь не на очах.

Розклади все іншісно-незвично,

Мов за схемою, яка бринить

Крізь безособово-неоклично,

Крізь незловлену, примхливу мить, -

Я почую те, що ту несила,

Тут і зараз розказать усім,

Як жорстока віхола носила

Тих, хто дозволу і не просив,

Тих, хто бгав по темнику протести

І жбурляв в орлинеє лице,

Щоб почути: "Так, то лише тести"

І сказати: "Я хотів не це,

Я хотів, щоб вас, як попередніх,

В моїй схемі зовсім не було,

Ані крайніх, ані посередніх,

Ані верхніх, наче НЛО,

Ані нижніх, щоб не стати вами,

Що кермують грилем в голові,

Ані правих, ані лівих - з нами,

Але ми, як ті усі, в крові,

Бо і ви ще тут - отож, я мушу

Більш не стати вашим черевком,

Не запродати безсмертну душу,

Мов уламки, на людинолом,

Не вагати стиснено-гортанно

Правду, що так схожа на брехню -

Владолюбство ваше нездоланне

Тільки вами, хоч і вас люблю,

І у вас часами тихо бачу

Душу, що навпомацки кричить

І напрочуд людяно тут плаче,

Мов дитя несите, верещить,

Може, й ви побачите людину

У мені, слабому та слабій,

І у ту нестерпную годину

Раптом спинить з неба буревій

Слово Того, Ким завжди клянетесь,

Щоб купити, користать і злить -

Може, тої миті розвернетесь,

Щоб відчути неосяжну мить.

12.10.2022р.

Солдат

 Я бы научил вас

Жить из ничего,

Что же вы меня

Отринули всего?

Вы меня не бейте,

Я простой солдат,

Без меня у вас 

Все трубы погорят,

Без меня устанет

Пес тихонько выть,

Без меня не станет

Птица говорить,

Я хожу усталый,

Молчаливый, злой,

Умственно отсталый

С новою метлой,

Слышу, вижу, только

Не благодари,

Ничего про Бога

Мне не говори -

Он со мной стреляет

На передовой,

Он меня спасает,

Скорбный головой,

Медсестра или доктор,

Тихий волонтер,

Кормит, одевает,

Старый мой каптер,

Он - простой священник,

Продавец, таксист,

Я прошу прощенья,

Коль уж так ершист,

Ран я не открою

Просто так другим,

Ведь ты тоже воин,

Колок и раним

На войне безумной, 

На войне святой -

Ты хотя бы молча

У меня постой,

Улыбнись, посмейся,

И о счастье спой,

Ведь за это лег я

Буйной головой.

Я розлюбила

Я розлюбила,

Раптом,

Назавжди,

В моїй душі немає ні хвилини

Для образу твого із лободи,

Для дивоцвіту ніжної ожини,

У мене більш не вистачає слів,

Щоби сказати а зробити більше,

Я розлюбила,

Раптом,

Зірватись і злетіти

Вище, вище,

Туди, де я ніколи не пущу

Свій дух літати

На безстрашних крилах.

Я все тобі у цей момент прощу,

Бо безпорадно, тихо

Розлюбила.

Як б'ється серце

Як б'ється серце серед ночі,

Розчахнуте, аж буревій - 

То тиша йому. Гострі очі

Уп'ялися у морок їй,

Душі моїй, німій та голій,

Нездужій подолати жах

Перед віками у неволі,

Тисячоліттям в кандалах,

Безпомічній в своїх оцінках,

І судженнях, і відчуттях -

Стоїть, небога, на колінках,

І знов сидить при воротях,

І бачить те, чого не бачить

Воліла б зроду у собі, -

Той, ненависний, там жебрачить,

А любий мовчки у крові.

Підбілена душа пекельна.

Вона в гонитві за добром

Усілась на свою ж пательню

І ллє на неї чорний ром.