Ти напоїв мене водою

Ти напоїв мене водою,

Поранену, німу, аж чорну,

Ти закривав мене собою

Від горя, лиха і прокльону,

Завіщо ж ти мене аж тричі

Підстрелив, наче птаха, в серце -

За те, що зростом невеличка,

Чи гучно серце теє б'ється?

Спокуса знань тебе накрила,

Чи, може, хтось іще й наврочив,

Що я не Богом полюбила,

Що я тебе зманити хочу.

Ти братом був мені і другом,

А що тепер? Мисливська слава.

Не там ти, брате, тяжиш плугом,

Не ті тобі про правду хрячуть,

Та Бог усе іще з тобою,

Так жаль тебе, аж тихо плачу,

Та я десь поруч лиш журбою,

Десь з іншими собі сміюся,

На тебе гірко і дивитись,

Води деінде я нап'юся,

Бо твій колодязь - мов неситий.

Він душу хутко випиває

І хоче ще і ще, заблуда,

Мов я вовчиця, що вбиває

Одним ударом лап у груди.

Те римське молоко - отрута,

Тікай, стрибай хоч через прірву,

Хоч тяжкая ота спокута,

Господь із пекла душу вирве.

Мара

То лиш навіяна мара,

Що я тебе колись кохала,

Всього лиш пристрастями гра,

Яка почути заважала

Те, що потрібне серцю так,

Мов ось воно уже вмирає,

Неначе вільний одинак,

Що знов не знає, чи кохає,

Чи щось найшло - і треба час,

Щоб те від Бога розпізнати.

Яка мара! Це не про нас,

І треба волею стояти

Супроти пристрасті, що так

Оманлива і так жорстока,

Що точить її той хробак,

Якому пристрасті - дорога

У мій душевний тихий сад,

Де мир, натхнення і розп'яття.

Любов - не склад, вона поклад,

А пристрасть - вічнеє прокляття.

Я не твоя

Мені приємно чути тамадою

Тебе на моїм золотім весіллі,

Або під час побачення журбою,

У каві з цукром та й від Бога сіллю,

Мені так радісно, коли звільняюсь

Від пут огидних сильними словами,

Коли в кохані очі знов вдивляюсь,

І ти радієш, мовби брат по мамі,

Але - твоя Галактика далека,

Між нами світові буремні роки.

Не твій мене чекатиме лелека

Отам, де підкосились мої ноги,

Моє життя заховане від тебе

Для іншого, що я чекаю довго

І дочекаюсь - бо живу для себе,

І не пізнається в тобі

Моя дорога. 

І не пізнається в тобі

Моя дорога. 

Змирися

Змирися, що ця жінка не твоя,

Ти милий, ти чудовий не для неї,

В тобі є те, у чім вона - "не-я",

І зовсім не тому, що ти без неї

Не можеш ні хвилиночки прожить,

Тобі від неї треба дещо інше -

І це тобі віддасть навік твоя,

Ти просто потерпи заради неї. 

Як сумно

Як сумно за теплом

Єдиної душі, 

Що жде тебе не там,

Де хтось його придумав,

Що пише, як і ти,

В душі своїй вірші, 

Що любить всю тебе, -

Не констатує з сумом,

Яка ти нонперфе,

Яка чужа й далека,

Бо створений для вас

У небесах лелека.

Душі його тепло

Візьме тебе без бою,

Інакше не могло

Буть створеним з тобою.

Від добра не шукають добра

Від добра не шукають добра,

Божа сила була - і немає,

Лиш жорстока, холодна пора

Все нестерпне з душі вимітає,

Не жаліє нікого, ніщо,

Те, що скніти страхом спонукає,

Те, що інших вбива нізащо,

І шукає, прискіпно шукає

Від добра ще добра, ще добра - 

І старіє, і тяжко вмирає,

Мов нестерпного болю сестра,

Що зцілити себе не зціляє.

Люменократія

Люменократія існує.

Це ескапізм, намножений на самість,

Гладенькії промови з незамовленим пфе-пфе,

Какая гадость эта ваша заливная рыба,

Рівнесенькії плани, як іздохнуть

Від нудоти даремного життя, 

В якому

Все так гуманно, хоч вищи - 

А щастя

Десь в лісі заблукало, ген....

І шпальт лінованих новин

Не вистачить, аби свою провину

На шальки терезів сусіда кинуть,

Щоб вище падати було,

Так правильно,

Так точно

Й досконало,

Немов брильянт

В короні самозванця.