Солдат

 Я бы научил вас

Жить из ничего,

Что же вы меня

Отринули всего?

Вы меня не бейте,

Я простой солдат,

Без меня у вас 

Все трубы погорят,

Без меня устанет

Пес тихонько выть,

Без меня не станет

Птица говорить,

Я хожу усталый,

Молчаливый, злой,

Умственно отсталый

С новою метлой,

Слышу, вижу, только

Не благодари,

Ничего про Бога

Мне не говори -

Он со мной стреляет

На передовой,

Он меня спасает,

Скорбный головой,

Медсестра или доктор,

Тихий волонтер,

Кормит, одевает,

Старый мой каптер,

Он - простой священник,

Продавец, таксист,

Я прошу прощенья,

Коль уж так ершист,

Ран я не открою

Просто так другим,

Ведь ты тоже воин,

Колок и раним

На войне безумной, 

На войне святой -

Ты хотя бы молча

У меня постой,

Улыбнись, посмейся,

И о счастье спой,

Ведь за это лег я

Буйной головой.

Я розлюбила

Я розлюбила,

Раптом,

Назавжди,

В моїй душі немає ні хвилини

Для образу твого із лободи,

Для дивоцвіту ніжної ожини,

У мене більш не вистачає слів,

Щоби сказати а зробити більше,

Я розлюбила,

Раптом,

Зірватись і злетіти

Вище, вище,

Туди, де я ніколи не пущу

Свій дух літати

На безстрашних крилах.

Я все тобі у цей момент прощу,

Бо безпорадно, тихо

Розлюбила.

Як б'ється серце

Як б'ється серце серед ночі,

Розчахнуте, аж буревій - 

То тиша йому. Гострі очі

Уп'ялися у морок їй,

Душі моїй, німій та голій,

Нездужій подолати жах

Перед віками у неволі,

Тисячоліттям в кандалах,

Безпомічній в своїх оцінках,

І судженнях, і відчуттях -

Стоїть, небога, на колінках,

І знов сидить при воротях,

І бачить те, чого не бачить

Воліла б зроду у собі, -

Той, ненависний, там жебрачить,

А любий мовчки у крові.

Підбілена душа пекельна.

Вона в гонитві за добром

Усілась на свою ж пательню

І ллє на неї чорний ром.

Ти напоїв мене водою

Ти напоїв мене водою,

Поранену, німу, аж чорну,

Ти закривав мене собою

Від горя, лиха і прокльону,

Завіщо ж ти мене аж тричі

Підстрелив, наче птаха, в серце -

За те, що зростом невеличка,

Чи гучно серце теє б'ється?

Спокуса знань тебе накрила,

Чи, може, хтось іще й наврочив,

Що я не Богом полюбила,

Що я тебе зманити хочу.

Ти братом був мені і другом,

А що тепер? Мисливська слава.

Не там ти, брате, тяжиш плугом,

Не ті тобі про правду хрячуть,

Та Бог усе іще з тобою,

Так жаль тебе, аж тихо плачу,

Та я десь поруч лиш журбою,

Десь з іншими собі сміюся,

На тебе гірко і дивитись,

Води деінде я нап'юся,

Бо твій колодязь - мов неситий.

Він душу хутко випиває

І хоче ще і ще, заблуда,

Мов я вовчиця, що вбиває

Одним ударом лап у груди.

Те римське молоко - отрута,

Тікай, стрибай хоч через прірву,

Хоч тяжкая ота спокута,

Господь із пекла душу вирве.

Мара

То лиш навіяна мара,

Що я тебе колись кохала,

Всього лиш пристрастями гра,

Яка почути заважала

Те, що потрібне серцю так,

Мов ось воно уже вмирає,

Неначе вільний одинак,

Що знов не знає, чи кохає,

Чи щось найшло - і треба час,

Щоб те від Бога розпізнати.

Яка мара! Це не про нас,

І треба волею стояти

Супроти пристрасті, що так

Оманлива і так жорстока,

Що точить її той хробак,

Якому пристрасті - дорога

У мій душевний тихий сад,

Де мир, натхнення і розп'яття.

Любов - не склад, вона поклад,

А пристрасть - вічнеє прокляття.

Я не твоя

Мені приємно чути тамадою

Тебе на моїм золотім весіллі,

Або під час побачення журбою,

У каві з цукром та й від Бога сіллю,

Мені так радісно, коли звільняюсь

Від пут огидних сильними словами,

Коли в кохані очі знов вдивляюсь,

І ти радієш, мовби брат по мамі,

Але - твоя Галактика далека,

Між нами світові буремні роки.

Не твій мене чекатиме лелека

Отам, де підкосились мої ноги,

Моє життя заховане від тебе

Для іншого, що я чекаю довго

І дочекаюсь - бо живу для себе,

І не пізнається в тобі

Моя дорога. 

І не пізнається в тобі

Моя дорога. 

Змирися

Змирися, що ця жінка не твоя,

Ти милий, ти чудовий не для неї,

В тобі є те, у чім вона - "не-я",

І зовсім не тому, що ти без неї

Не можеш ні хвилиночки прожить,

Тобі від неї треба дещо інше -

І це тобі віддасть навік твоя,

Ти просто потерпи заради неї.