Ти не кохаєш

 Ти не кохаєш. У твоєму серці

Все, що завгодно - та мене нема,

Мов порожнеча у солодкім перці,

Насінню перестиглому тюрма.

Ти не кохаєш. В інших ти знаходиш,

Те, що в мені й у них, але в мені

Тебе нема. Ти просто не заходиш,

Бо там та правда, - ти їй скажеш "ні",

Її боїшся, бо вона буденна,

Проста, як просте людськеє життя, -

Що день буває прожитим даремно,

Коли нема надії до пуття,

Бо образ мій тобі малює пристрасть,

Поезія високих почуттів,

А проза сіра є, не промениста,

В якій роки, і біль, і вечір злив,

І ніч без сну, і небажання жити,

Невміння дати те, чого тобі

Бракує, бо всередині розбитий

Мій шлях, - аби хто більше не розбив.

Та яблуня цвіте, але не зродить

Того, чим ситий будеш ти один.

Нехай же інша по мені приходить

І дасть смачної їжі та води,

Десятко діток, дім, як повну чашу,

Наснагу негасиму день у день,

Ти захопивсь - але я, ні, не ваша,

Всього лиш мимостріляний олень.

Чорнорий

 ***

Наче світ в порожнечі

Закрила імла,

Сонце стало глухим і нікчемним,

І пішла, і пішла

Там, де ще не була,

По дорогам загидженим, темним

Твоя млость. Ну, а ти,

Наче теє лайно,

Вистеляєш стежки під корови,

Посміхаєшся в землю,

Стирчиш, мов рядно,

Дивно звівши кущавії брови,

Недолатане, зимне,

Аж геть крижане

У калюжі, на ніч зльодянілій, -

Там ти спиш і зітхаєш:

Кричіть, мов, кричіть,

Я аж біле, від мороку біле,

Помовчіть, покричіть, ручайком подзюрчіть,

Хоч тим криком залийтеся в дупіль,

Я ж не знаю. Ви тіко мені не мовчіть

І учасно занурюйте в купіль.

Наче світ у безсонні, -

Німім і сумнім,

А тобі так-от млосно і легко,

Ти не спиш там, де спиться без просипу їм,

І душа твоя пітная хека,

І душа твоя знає - вони не мовчать, 

Бо не можуть мовчати, як зорі,

Та рядном у калюжах, бодай, не стирчать,

Нишком крадучи в шлях неозорий.

01.02.2022

Чорнорий

Хто це страждання винесе без крику,

Коли твій голос більше не дзвенить,

Коли всі сенси збиті з пантелику,

А ідентичність більше не болить,

Хто намалює день, в якому пам'ять

Стає об'ємним подивом, і все....

Кому несила свій сезон прогавить,

А в ньому вітер дме, вищить, трясе

І затинає деревом ту річку,

З якої млів, купався й тихо скнів.

Склади для мене пісню невеличку

Із трохи пафосних, але невірних слів,

З якими я приляжу під горою,

Порву свій терен, але він не мій,

У ньому - серця стогін, і марою

Знімається над полем буревій,

А ти - лиш подих. Я тебе не знаю,

Невірний теж, але кривавий сон,

В якому вурдалаків хижа зграя

Несе мене на хрест, і в унісон

Верзе щось запопадливе і душне,

І матір бідна під хрестом вищить,

А ти стоїш, несило, небайдуже, 

І можеш вдарить.... Але не пишіть

Про те, в чім вашій волі не забракло,

Скоритись вурдалаку, і на хрест

Піти розбійником, невурдалаком,

Піти застиглим, щоби він не скрес -

А ти його питай, про що не хочеш,

Він говорити може ще п'ять хвиль,

Як ти з ним пекло вірно перескочиш,

Не загрібаючи горщами тихий біль,

Як ти не станеш жити без обману,

В якому обікрав себе і тих,

З дешевого, нікчемного роману,

В якому тюрми чавлять на хрести,

В якому все паскудно-прозаїчно,

Так, що читать не станеш зо стиду, -

Нестерпно, незаїдно, переклично

Промовиш стиха ти свою біду,

А в ній - лиш Ти. І дивиться спросоння

Закреслена багнюкою земля,

А квітка тягне листя з підвіконня

В безвинні, незастиглі тополя....

03.10.2022

***

Бути в курсі - не моя задача,

Тільки б не спаскудитись навік,

Може, я тому тихенько плачу,

Що я жінка, а не чоловік?

Може, ось за теє пастор смерті

Ледь не вбив мене із дітьми втрьох,

Проти ночі не лишилось чверті,

Як джерельник пам'яті усох.

Бути в курсі - не моя провина,

Бо я знаю, що не знати - жах,

Ти промов до мене, Україно,

Зі сльозами десь не на очах.

Розклади все іншісно-незвично,

Мов за схемою, яка бринить

Крізь безособово-неоклично,

Крізь незловлену, примхливу мить, -

Я почую те, що ту несила,

Тут і зараз розказать усім,

Як жорстока віхола носила

Тих, хто дозволу і не просив,

Тих, хто бгав по темнику протести

І жбурляв в орлинеє лице,

Щоб почути: "Так, то лише тести"

І сказати: "Я хотів не це,

Я хотів, щоб вас, як попередніх,

В моїй схемі зовсім не було,

Ані крайніх, ані посередніх,

Ані верхніх, наче НЛО,

Ані нижніх, щоб не стати вами,

Що кермують грилем в голові,

Ані правих, ані лівих - з нами,

Але ми, як ті усі, в крові,

Бо і ви ще тут - отож, я мушу

Більш не стати вашим черевком,

Не запродати безсмертну душу,

Мов уламки, на людинолом,

Не вагати стиснено-гортанно

Правду, що так схожа на брехню -

Владолюбство ваше нездоланне

Тільки вами, хоч і вас люблю,

І у вас часами тихо бачу

Душу, що навпомацки кричить

І напрочуд людяно тут плаче,

Мов дитя несите, верещить,

Може, й ви побачите людину

У мені, слабому та слабій,

І у ту нестерпную годину

Раптом спинить з неба буревій

Слово Того, Ким завжди клянетесь,

Щоб купити, користать і злить -

Може, тої миті розвернетесь,

Щоб відчути неосяжну мить.

12.10.2022р.

Солдат

 Я бы научил вас

Жить из ничего,

Что же вы меня

Отринули всего?

Вы меня не бейте,

Я простой солдат,

Без меня у вас 

Все трубы погорят,

Без меня устанет

Пес тихонько выть,

Без меня не станет

Птица говорить,

Я хожу усталый,

Молчаливый, злой,

Умственно отсталый

С новою метлой,

Слышу, вижу, только

Не благодари,

Ничего про Бога

Мне не говори -

Он со мной стреляет

На передовой,

Он меня спасает,

Скорбный головой,

Медсестра или доктор,

Тихий волонтер,

Кормит, одевает,

Старый мой каптер,

Он - простой священник,

Продавец, таксист,

Я прошу прощенья,

Коль уж так ершист,

Ран я не открою

Просто так другим,

Ведь ты тоже воин,

Колок и раним

На войне безумной, 

На войне святой -

Ты хотя бы молча

У меня постой,

Улыбнись, посмейся,

И о счастье спой,

Ведь за это лег я

Буйной головой.

Я розлюбила

Я розлюбила,

Раптом,

Назавжди,

В моїй душі немає ні хвилини

Для образу твого із лободи,

Для дивоцвіту ніжної ожини,

У мене більш не вистачає слів,

Щоби сказати а зробити більше,

Я розлюбила,

Раптом,

Зірватись і злетіти

Вище, вище,

Туди, де я ніколи не пущу

Свій дух літати

На безстрашних крилах.

Я все тобі у цей момент прощу,

Бо безпорадно, тихо

Розлюбила.

Як б'ється серце

Як б'ється серце серед ночі,

Розчахнуте, аж буревій - 

То тиша йому. Гострі очі

Уп'ялися у морок їй,

Душі моїй, німій та голій,

Нездужій подолати жах

Перед віками у неволі,

Тисячоліттям в кандалах,

Безпомічній в своїх оцінках,

І судженнях, і відчуттях -

Стоїть, небога, на колінках,

І знов сидить при воротях,

І бачить те, чого не бачить

Воліла б зроду у собі, -

Той, ненависний, там жебрачить,

А любий мовчки у крові.

Підбілена душа пекельна.

Вона в гонитві за добром

Усілась на свою ж пательню

І ллє на неї чорний ром.

Ти напоїв мене водою

Ти напоїв мене водою,

Поранену, німу, аж чорну,

Ти закривав мене собою

Від горя, лиха і прокльону,

Завіщо ж ти мене аж тричі

Підстрелив, наче птаха, в серце -

За те, що зростом невеличка,

Чи гучно серце теє б'ється?

Спокуса знань тебе накрила,

Чи, може, хтось іще й наврочив,

Що я не Богом полюбила,

Що я тебе зманити хочу.

Ти братом був мені і другом,

А що тепер? Мисливська слава.

Не там ти, брате, тяжиш плугом,

Не ті тобі про правду хрячуть,

Та Бог усе іще з тобою,

Так жаль тебе, аж тихо плачу,

Та я десь поруч лиш журбою,

Десь з іншими собі сміюся,

На тебе гірко і дивитись,

Води деінде я нап'юся,

Бо твій колодязь - мов неситий.

Він душу хутко випиває

І хоче ще і ще, заблуда,

Мов я вовчиця, що вбиває

Одним ударом лап у груди.

Те римське молоко - отрута,

Тікай, стрибай хоч через прірву,

Хоч тяжкая ота спокута,

Господь із пекла душу вирве.

Мара

То лиш навіяна мара,

Що я тебе колись кохала,

Всього лиш пристрастями гра,

Яка почути заважала

Те, що потрібне серцю так,

Мов ось воно уже вмирає,

Неначе вільний одинак,

Що знов не знає, чи кохає,

Чи щось найшло - і треба час,

Щоб те від Бога розпізнати.

Яка мара! Це не про нас,

І треба волею стояти

Супроти пристрасті, що так

Оманлива і так жорстока,

Що точить її той хробак,

Якому пристрасті - дорога

У мій душевний тихий сад,

Де мир, натхнення і розп'яття.

Любов - не склад, вона поклад,

А пристрасть - вічнеє прокляття.